Чому... Маргарита Метелецкая

                http://www.stihi.ru/2018/10/17/1525

А в мыслях почему-то вновь раздрай?
В мольбах порою прозвучат фальцеты.
Не утешают мудрые советы.
И где он – тот обетованный рай?

Нависли сумерки, от дум - темней,
В душе с собою нет опять согласья,
И пусть октябрь  всё золотом украсит,
Не упасёт он от дождливых дней.

Мне б затаённый страх прогнать смелей,
Отдаться целиком на Божью волю?
Когда с Любовью сердце обезболю
Молитвами под шорохи ветвей?

Печаль ещё и оттого сильней,
Что тьма собой  весь свет заполонила.
О, сколько же ещё  страдать мне, Милый?
Под дождиком осенним цепенеть?

Когда раздора упадёт стена
И Солнце будет ВСЕМ единым Светом?
О, как я жду поры смиренной этой!
И непременно сбудется она!

Иисусе мой! Люблю так горячо,
Пусть будет рядышком всегда Твоё плечо!

Оригинал

    Чому в моїх думках розгардіяш?
    В благаннях - переходи на фальцети?
    І де ті безвідмовні є рецепти
    І справжня ніжність ? Не пустий міраж?

    Ці сутінки жовтневої пори...
    І ця в душі щоденна колотнеча...
    На кожне "так" - з півсотні заперечень,
    Що мозок мій в уяві відтворив...

    Як поховати збляклий переляк,
    Віддатися цілком на Божу волю?
    Коли Любов'ю серденько знеболю
    Молитвами під шум сухих гілляк?

    Жалі сумні та непідробний щем,
    Бо темрява суцільна в цьому світі -
    О скільки ж ще картатись в страховітті
    Під посивілим Осені дощем?

    Коли впаде вже розбрату стіна
    І зійде Сонце в жовтня оксамиті? -
    Як я чекаю лагідної миті -
    І неодмінно станеться вона!

    Ісусе ! Так кохаю гаряче! -
    Дай завжди відчувать Твоє плече!

Иллюстрация из Интернета.