Остання розмова... Мар яна Горган

Оригінал:


Похмурніло Небо, скроні посивіли.
На обличчі зморшки, в погляді печаль.
"Це останній вечір - Небо зрозуміло.
Знов підеш від мене в непроглядну даль?

Тільки пам'ятаю всі Твої цілунки.
Ними Ти вкривала кожне деревце...
Фарбами жевріла, наче та чаклунка
І всміхалась щиро теплим вітерцем.

Ти мене руками пестила по скронях,
Малювала диво ніжно на щоках.
Залиши хоч спомин на моїх долонях,
Бо тріпоче серце, ніби в клітці, птах."

Осінь шепотіла: "Прийду через літо.
Не сумуй за мною, досить сльози лить.
Збережи у серці те, що пережите.
Навіть цю тривожну і останню мить.

Залишу на згадку я від тебе зорі.
Яскравіш засяють у очах моїх
Посміхнись до мене і не будь суворим.
Розфарбуй картину в спогадах своїх"

Пригорнулась ніжно Осінь наостанок
І палким цілунком Небу віддалась.
Ніч минула швидко - обернулась в ранок,
В кольоровий обрій щедро розлилась...
© Мар'яна Горган, 2017


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Потемнело Небо, сединой блистало.
На лице морщины, и в глазах печаль.
«Вечер-то прощальный – Небо догадалось.
Видно, покидаешь, уплываешь вдаль?..

Только стану помнить нежность поцелуев:
Ими покрывала каждый куст легко.
Красками сияла, словно ты колдунья,
Усмехалась щедро тёплым ветерком.

Ты виски руками гладила любовно,
И цвели румяна на моих щеках.
Так оставь же  память на моих ладонях:
Сердце так трепещет, словно в клетке птах.»

Обещала Осень:  «Как минует лето,
То приду я снова, хватит слёзы лить.
Сбереги же в сердце то, что пережито,
А тревогу эту вместе нам делить.

О себе на память я оставлю зори.
Ярче засияет свет моих очей.
Пусть не застилают их разлуки шоры,
Разукрась закаты сотнями свечей».

…И прижалась нежно Осень напоследок,
Поцелуем страстным Небу отдалась.
Ночь промчалась быстро – обернулась светом
И в цветастый обруч щедро разлилась…