Перед собою кожний раз
я бачу рідні, мами очі,
вона до себе звала нас
і вдень, і вранці, й серед ночі.
Вона дітей завжди чекала,
в старенькій вибіленій хаті,
без слів, очима говорила
як тяжко їй там проживати.
- Ти нас ніколи не корила,
що залишилась одна в хаті,
без слів очима говорила,
як тяжко ночі коротати.
Що діти інших матерів
живуть з похилими батьками,
а їй на старості одній
лишитись з хворими руками.
Пробач, матусенько, рідненька,
що не звернулися до тебе,
що стала сторожем, бідненька
цієї хати біля греблі.
Сестрі найменшій вдячний я,
що маму привезла до себе,
що в неї теж своя сім"я,
а жити якось треба.
Мамин1 оч1
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2018
Свидетельство о публикации №118101503455
Свидетельство о публикации №118101503455
Рецензии