До тебе звикають очі, так само, як і до світла:
невпевнено, поступово, поволі, за миттю – мить.
І хоче нового щастя душа моя ненаситна,
і очі уже звикають, та серце старим болить,
та серце болить минулим – невиправданим – коханням,
яке відібрало сили, яке відібрало час.
І навіть уже здавалось, що щастя було востаннє,
та погляди вже зустрілись, і очі з'єднали нас.
І очі твої звикають до мене так само – стиха.
І дозволу не питають, про щось – про своє – мовчать...
І це нестрімке звикання – душі невимовна втіха.
Звикаєм і розумієм, що очі – любові вчать...
До тебе звикають очi, так само, як i до свiтла
© Copyright: Миклош Форма, 2018
Свидетельство о публикации №118101300429
Свидетельство о публикации №118101300429
Рецензии
