Блідо-ніякий...
Безсило всміхаюсь
тріо дзвінниці й залізу хреста...
Губи шепочуть - то марю і каюсь...
Серце ожило - я душу дістав...
В кроці за кроком тіка від людини -
злої, незграбної, повної сил
знову кричати, що Бог - не єдиний,
хто, знудьгувавшись, цей світ замісив...
Майже помер на східцях Панагії,
знаючи: все, я наверх не дійду!
Ти не почув занімілого мрії
щастям відвести від світу біду.
Більше не можу...
Та ба! - Я крокую!..
Ніби ангелик у спину штовха
з вітром холодним...
Я - тут!
Алілуйа!..
Боже, Осяяний, збав від гріха...
Збався від гніву, щоб врешті забути
вибрики тіла й безсилля душі...
Знаю, що хочеш від мене спокути,
знаю...
Та в мене - лиш сміх і вірші.
Мало, хоч щиро...
...Та Бог з милосердя
знову дарує пакунок підстав
жити.
І я запліта в передсердя
тріо дзвінниці й залізо хреста...
Вниз
© Copyright: Александр Ноцкий, 2018
Свидетельство о публикации №118101207697
Свидетельство о публикации №118101207697
Рецензии