Монолог не першої леді
(або роздуми не біля тієї стіни)
Стою і думаю, що час таки спливає,
а крісло президентське у пітьмі.
Хоч називають Україну справжнім раєм,
та райські кущі мабуть не мені…
Сира темниця сили підірвала,
на ноги впала, та й коса не та…
Із шкіри крокодила чи шакала
шузи узула, йдучи до Христа.
Були ж часи, коли бабло косила –
із Пашею увесь народ трясли!
А нині – і з Турчиновим несила,
шакали молоді вже підросли…
І що ще треба гоям? Ой, народу…
Землі хватає, є ж де хоронить!
На шарика дісталася свобода –
то чом же зараз крові не пролить?!.
Ну що вже варто вам, старе шкарпіття,
віддать за мене сиплі голоси?
А я спроваджу вас із помпою на смітник,
лиш дайте, дайте, дайте покосить!
12.10.2018
Монолог не першоi ледi
© Copyright: Олександр Мачула, 2018
Свидетельство о публикации №118101203136
Свидетельство о публикации №118101203136
Рецензии