Ти посміщку свою мені подарувала
коли весна на вулиці буяла,
а я від цього був такий щасливий.
та до безтями як завжди вразливий.
Я посмішку твою толі запам"ятав,
немов на все життя її закарбував,
та переніс через своє життя,
лише в минуле зникло вороття.
Тоді не зміг я підійти до тебе,
не зміг поговорити так, як треба,
мене весь час тримала якась сила,
та тільки ти, вже іншого любила.
Пройшли роки, а я все пам"ятаю
хоча на скронях сріблдо давно маю,
а скільки ще таких самих, як я
та біографія у кожного своя.
Укр. Подарувала
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2018
Свидетельство о публикации №118101109433
Свидетельство о публикации №118101109433
Рецензии