Єдиний помах віялом – вже смерть:
Вербена помирає у розбитій вазі.
В ударі тім сили було ледь чверть,
Та галасу чутно не було наразі.
Удари зовсім не були сильні,
Але кришталь страждав кожного дня.
Хода долі була невидима, повільна,
Та ціль була зачеплена не навмання.
Крізь розколи краплями стікає вода,
Не залишилось в квітах життя.
Немає жодних сумнівів, хоч правда ця худа:
Тому, що жило у вазі, нема вже вороття.
Вбиває нас рука, що світиться коханням:
Зачепить наше серце, – і кінець.
Розквітнувши, любов без жодного прохання
Трощиться, зводить пристрасть нанівець.
Весь світ не бачить завданої шкоди.
А квіти плачуть, прагнуть прорости наразі,
Нажаль, ця рана надто глибокої природи,
Нема вже вороття тому, що жило у вазі.
Оригинал: Sully Prudhomme, Le vase brise
Розбита ваза
© Copyright: Алисия Александрит, 2018
Свидетельство о публикации №118100908244
Свидетельство о публикации №118100908244
Рецензии