Лею
жнива скінчились,
суть врожаю лишивши у вчорашнім часі,
зерно минулих днів у елеватор зсипане,
а сонце гріє все,
воно несе тепло у осінь наших душ,
сплітаючи літа з коханням майбуття, скільки б їх не було,
бодай, як мінімум, до скону.
світи, межу стежок вишукуй впевнено
і серед ночі,
веди чуттями стрімко/радісно і без вагань
в простори сині неба лагідного нашого єднатися,
в колисці спільних мрій
гойдатися
у такт годинам/місяцям/рокам
веди
© Copyright: Гелена Смилянская, 2018
Свидетельство о публикации №118100706440
Свидетельство о публикации №118100706440
Рецензии