Моє рідне селло
вздовж дороги - тополі,
бур"яном поросло
люди, ніби в неволі
Без роботи - у полі,
без земельних ділянок,
не минула недоля,
а вже скоро світанок.
Товарищів давно немає,
немає вже й пролетарів,
своїх дітей пани стращають
словами про більшовиків.
Зробили всіх людей панами,
голодних, злиднів, жебраків,
а ті, що вчора були з нами
забули про своїх батьків.
Куди не глянеш, любий друже,
Всюди пани, пани, пани,
сорочка на ганчірку схожа,
такі ж залатані штани.
Ніхто у очі їм не скаже,
які ж бо в біса ви пани,
позаду розійшлася строчка,
там світить тіло ще з весни.
Хто ж нас прийме в свою Європу
без економіки в державі,
коли в штанах біліє тіла,
а жити краще нам не стало.
Товариш1в давно нема
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2018
Свидетельство о публикации №118100604565
Свидетельство о публикации №118100604565
Рецензии