Берег детства... с белорус. на укр

Володимир Шиманович2
http://www.stihi.ru/2018/09/25/9984

На білім аркуші паперу малюю хату, двір і двері,
з яких я у цей двір виходив, і будь-якій радів нагоді
пройтись по вулиці сільській туди, де сивіє полинь,
туди,  де дух лісний живиці, і в поле стиглої пшениці.

Малюю…
В небі журавля, що серце просить, а рука
малює вигін, берег річки… Малює сад, а там - порички!
Ми в сад той (тільки поміж нами!) частенько лазили з братами…
І що з того, що сад чужий? Ми жартували: « Сторожі?!
Вони вже бачать сон десятий!»

По темному – тихенько в хату… Батько сварив: « Не можна красти!»
Та ми ж не крали! То ж бо щастя – чужих поричок жменьку з’їсти!
Так ми гуляли! То ж дитинство!  А дітям, як же не гулять?..

А пам’ять просить малювать
вербу,  черемху, горобину, і чорну, мов смола, ожину,
і стежку ту, що в ліс веде…
Ніжні лілеї на воді малюю жовтим, аж гарячим…
Не дуже вправно, сам же бачу! Але ж як гарно!- слів нема…

Малюю…
Зранку й до темна ми « пропадали» біля річки…
Духм’яний подих квітів гречки…
Ні-ні. Не так! Не так! Вже диха той літній вечір.
Сонний, тихий, і сірий- тільки сонце сяде…

Кота малюю… У засаді на горобця полює він…

І тягне, тягне, мов той дзвін, у ліс, у поле… Хто завадить?
Брати: « Гайда вже сало смажить!»
Хоч їжі нам завжди хватало, але ж – то їжа! А то- сало!
Ще й на багатті! З диму, з жару! Картопля з попелом на пАру!...
Замурзані, мов чортенята…
У річку з реготом… Багаття
ще в пам’яті горить…
Назад – туди, де дощ, де град, де сніг!
Смачні порички на кущах …

Я ще малюю…
Аркуш білий, стандартний, той, що А4…
А з нього, поглядом здаля, на мене дивиться хлоп’я…
То ж придивлюсь... Можливо - я ?...

Жовтень, 2018р