Могилку сніжком замело
І квітів на ній вже нема.
Так швидко минуло тепло:
Навколо зима вже, зима.
Та я пам’ятаю усе
З тобою пов’язане тату,
Як вітер твій подих несе
У нашу побілену хату,
Як ти мене розуму вчив -
В моїм лабіринті задач…
За все, що тобі завинив
Пробач мене, рідний, пробач.
Я досі радію з годин
Коли ти тримав мою руку…
Тепер ти один, там один…
Не віриться в нашу розлуку.
В думках на могилку прийду.
Ці холод і сирість – печаль.
Навколішки в сніг упаду,
З очей своїх витру «вуаль».
Я голову мовчки схилю,
На ній вже також сивина…
Я тебе ще дужче люблю,
Ніколи не зникне вона.
21.02.2016
Памяти отца
© Copyright: Александр Корицкий, 2018
Свидетельство о публикации №118092701597
Свидетельство о публикации №118092701597
Рецензии
