Я вже не Фенікс,- смертна птаха,
на кігтях й клюві кров руда.
Сховалась від дощу під дахом,
а він у душу забреда
своїм невимоленим смутком,
що осідаючи,- пече...
Зірватись би у небо хутко
у сяйво місячне ночей,
у сонячну спекотність днини
(не відпускає пам'ять нас)
аби не зиркать щохвилини:
чи шал дощу іще не згас?
Сижу. Вслухаюсь в шепіт крапель
і абстрагуюсь від думок...
кухонних шторок жовтий штапель
до низу самого намок.
Я вже не Фенікс... Ох, недоля!..
Зневіра подолала дух.
ПрийдЕться в дощ шугати полем,-
мо' на вечерю що знайду.
Смертна птаха
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118092509274
Свидетельство о публикации №118092509274
Рецензии