Ти Осiнь зла

Ти Осінь зла… дощем та вітром
Знов обертаєш в холодок
То мовчазна, то непривітна
Ти граєш нами мов в райок*

То збільшиш сонце, бо не гріє,
То листя скинеш все додолу.
Ось… небо нам дощами скніє
Та омиває пущу голу.

Ох, пані Осінь, чим звинили
Ми душу Вашу величаву?
То ж Ви нам літо підмінили
Та завели в свою державу.

Де листя жовте нам, як гроші,
Що розквитались з нами Ви.
Де журавлі, немов на прощу,
В далекий південь відплили.

Але не вірю я у сум,
Що обгортаєте мене
Під Ваші чари, звуки сурм
Вже військо золотаве йде.

Туман, немов примара нудить,
Зірки, немов,… нічні свічки.
Та вітер у деревах блудить
Де павутиння, мов нитки.

Що ж пані… пані, час проходить
Пора відходити до сну.
Прощальний промінь в Вас знаходить
Оту розплетену косу.


*РАЙО;К, йка;, ч.
1. заст. Народна розвага — ящик із збільшуваним склом для розгляду картинок, показ яких супроводжується жартівливими поясненнями в римованій прозі.