Ми випили з дощем на брудершафт і перейшли на "ти".
Зі всіх дощів, з ким довелося випити раніше,
цей став, чомусь, найближчим, найріднішим,
я в серце легко так його впустив.
Не відчували жодних перешкод у спілкуванні – ані я, ні він.
І – хай між нами скло вікна дзвеніло
прозоре – спілкувались просто, мило,
під стукіт зачарованих краплин.
Він – про своє мені. Я – про своє йому. Ніхто не брав
високих нот, не плакав, не божився.
Я – просто чоловік. Він – небожитель.
Й всміхнулися по-братньому: "Пора..."
Ми випили з дощем на брудершафт
© Copyright: Миклош Форма, 2018
Свидетельство о публикации №118092500500
Свидетельство о публикации №118092500500
Рецензии
Я іноді з дощем ділю, як хліб,
То сутінки, то неквапливий ранок.
Він заглядає в дім поміж фіранок:
- Ти знов сумна? Та краще б я осліп,
Чим бачити завжди тебе такою...
А я торкаюсь мокрих шиб рукою,
Збираю краплі - та в`яжу у сніп.
))Вибачте, так якось відгукнулося у мені))
Наталья Мироненко 18.11.2018 22:21 • Заявить о нарушении
То сутінки, то неквапливий ранок.
Він заглядає в дім поміж фіранок:
- Ти знов сумна? Та краще б я осліп,
Чим бачити завжди тебе такою...
А я торкаюсь мокрих шиб рукою,
Збираю краплі - та в`яжу у сніп.
))Вибачте, так якось відгукнулося у мені))
Наталья Мироненко 18.11.2018 22:21 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.