Він був неначе хрест із самоти,
Неначе незавершене кохання.
До нього було лячно підійти,
Крок взад-вперед - надії коливання.
Він мрець живий, він плутаний маршрут,
Шлях впертості до повного фіаско.
Він зрікся роду, звільнився від пут
І мріяв, що колись тут буде казка...
Зневірився, що буде колись край,
Що вийде сонце через хмари зради,
Країна відрічеться побирань,
Відродиться вона дітей заради...
Неначе...
© Copyright: Ольга Довжик-Остринская, 2018
Свидетельство о публикации №118092502176
Свидетельство о публикации №118092502176
Рецензии