Пролетілло двадцять років,
а життя мов не було,
вже тоді, в той час далекий
зникло не одне село.
Зникли люди, хати, фекрми,
всі колодязі й криниці,
хто там жив - майже всі вмерли,
залишились одиниці.
Лише раз, на рік у квітні,
люди їдуть на гробки,
що б батькам віддати шану
та покласти їм вінки.
Це в селі єдине місце,
де побачитись всі зможуть,
Хто, колись поїхав звідси,
їм ніщо не допоможе.
Люди знають всіх померлих,
їхні справи, та заслуги,
тих людей, що працювали
пам"ятьати завжди будуть.
Укр. Пролет1ло двадцять рок1в
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2018
Свидетельство о публикации №118092306451
Свидетельство о публикации №118092306451
Рецензии