Нина Плаксина. Узел поэтических дорог - на рус-укр

УЗЕЛ ПОЭТИЧЕСКИХ ДОРОГ…
Нина Плаксина

http://www.stihi.ru/avtor/plaksinanina , http://www.stihi.ru/2011/11/19/8171
http://mspu.org.ua/poetry/1771-
opyat-zovyot-stixov-stixiya.html


        Перевод с русского на украинский язык: Николай Сысойлов


=================================== «УЗЕЛ ПОЭТИЧЕСКИХ ДОРОГ
=================================== и перекресток многих поколений»
=================================== Нина Плаксина

===================================                Максимилиану Волошину
===================================                (к 130-летию со дня рождения)

=================================== Эпиграф: «Дверь отперта. Переступи порог.
=================================== Мой дом раскрыт навстречу всех дорог».
=================================== М. А. Волошин, «Дом поэта»

=================================== У дома пароконная линейка
=================================== И гроб некрашеный на ней, простой.
=================================== Скорбит осиротелая скамейка,
=================================== Зияют окна тленной пустотой.
=================================== В слезах залив.
=================================== Полынь согнула спину.
=================================== Горюет Кара-Даг. Глаза строги.
=================================== Спустились тихо тени на долину,
=================================== И неизбежность шаркает шаги.

=================================== Закат. Процессия идёт к востоку,
=================================== В самой природой созданный уют.
=================================== Цветы. Цветы несёт народ потоком.
=================================== Последний путь. Волошинский приют,
=================================== Кучук-гора, с холма глядит, с обрыва,
=================================== Ей, Енишар, не вековать одной:
=================================== Уверенно и нежно, без надрыва
=================================== Лелеет точку эту шар земной:

=================================== Любимых гор зеленые палаты,
=================================== Неповторимо-синий Коктебель,
=================================== Плывущие, летящие закаты,
=================================== Лазури акварельной колыбель.
=================================== Волошинские дали Киммерии,
=================================== Покорные и кисти, и перу,
=================================== Рыдают в причитаниях Марии*…
=================================== Печаль, как жизнь, разлита на миру.

=================================== Ушел, как жил, со светлою улыбкой,
=================================== Как будто на прогулку пригласил,
=================================== А черный креп – досадная ошибка,
=================================== Вот только приподняться нету сил,
=================================== Чтобы увидеть переплеск прибойный,
=================================== В прозрачных красках растворить печаль
=================================== И «выцветить»*, и «высловить»* достойно,
=================================== Но… цепенеет, исчезает даль.

=================================== Нет, Коктебель не знает отдалений;
=================================== Он узел поэтических дорог
=================================== И перекресток многих поколений
=================================== Вне времени. «Переступи порог»*,
=================================== Войди, постигни боли миг щемящий,
=================================== Духовное общение, полёт
=================================== Поэзии, столетия входящей
=================================== В сердца и души. Коктебель зовёт.

=================================== --------------------
=================================== *Мария Степановна – жена поэта;
=================================== *Волошинские слова из стиха «Дом поэта»

=================================== Май 2007г.
=================================== http://www.stihi.ru/2011/11/19/8171


===================
У мене в серці Коктебель
======================
(перевод на украинский: Николай Сысо'йлов)

***
                Максиміліану Волошину
                (До 130-річчя від дня народження)

                «Зайди у двір. Переступи поріг.
                Розкритий дім назустріч всіх доріг».
                М.О.Волошин, «Дім поета»

Сумує дім… –
                і бричці парокі'нній,
Труні.. – у квітах, з томиком віршів,
Якими так захоплювавсь покійний, –
Зіяють вікна порожнечею душі.
Сумує Крим.
                Полин, зігнувши спину,
Вклонився вітрові… Горює Кара-Даг.
Спустились тіні тихо на долину,
І неминучість – ніби чорний птах.

У серці біль.
                Невчасно – і до строку! –
Пішов поет: яка в душі печаль...
Скрізь квіти. Їх народ несе потоком.
Останній шлях. Волошинський причал,
Кучук-гора.. – він тут любив бувати,
Усім казав: «…одне з найкращих місць,
Його уперше показала мати..» –
Він тут і поховати заповість.

Щоб вічно море бачити, і гори,
І неповторно-синій Коктебель.
І ось він тут...  «.. яке велике горе,
Поете, Максе, любимо тебе'..» –
Волошинське роздолля Кіммерії,
Покірне кисті, слову і перу,
Ридає причитаннями Марії*…
Та він казав: «..повірте, я не вмру…»

Пішов, як жив: з усмі'шкою, раптово,
Неначе до мандрівки запросив…
«А траур – то поми'лка, чесне слово,
Ось тільки підвестись немає сил,
Щоб серцем обійняти плеск прибійний,
Здійнявши крила коктебельських чар;
Щоб загорнути у свої обійми
І вас усіх, і цей жорстокий час»...

У мене в серці Коктебель, я знаю:
Це вузол поетичних доль-доріг,
Це перехрестя,  що усюди з нами;
Мій хрест, мій поетичний оберіг.
Ти чуєш клич? –  «Переступи поріг»,*
Зайди до мене, стань душею вище,
А духом – і чистіше, і сильніше:
Я жив для вас – для кожного, для всіх!
Цей клич я чую серцем – кожен день! –
І з кожним разом він звучить гучніше:
Тебе чекає – кличе! –  Коктебель.
Волошин кличе…

                ------------
                *Марія Степанівна – жінка поета»;
                *фраза з волошинського вірша «Дім поета»

***
Николай Сысойлов,
22.09.2018

Коллаж мой – на основе фото из интернета

[могила М. А. Волошина (1877-1932) и его жены М. С. Волошиной (1887-1976), что расположена на Кучук-горе (горе Кучук-Енишар) к востоку от посёлка Коктебель. К ней ведёт пешеходная тропа, любимая отдыхающими, так как от могилы открываются прекрасные виды на посёлок и окрестности].

===========

С удареними
===================
У ме'не в се'рці Коктебе'ль
======================
(перевод на украи'нский: Николай Сысо'йлов)

***
                Максиміліа'ну Воло'шину
                (До 130-рі'ччя від дня наро'дження)

                «Зайди' у двір. Переступи' порі'г.
                Розкри'тий дім назу'стріч всіх доріг».
                М.О.Воло'шин, «Дім пое'та»

Суму'є дім… –
                і бри'чці парокі'нній,
Тру'ні.. – у кві'тах, з то'миком вірші'в,
Яки'ми так захо'плювавсь покі'йний, –
Зія'ють ві'кна порожне'чею душі'.
Суму'є Крим.
                Поли'н, зігну'вши спи'ну,
Вклони'вся ві'трові… Горю'є Кара-Да'г.
Спусти'лись ті'ні ти'хо на доли'ну,
І немину'чість – ні'би чо'рний птах.

У се'рці біль.
                Невча'сно – і до стро'ку! – 
Пішо'в пое'т: яка' в душі' печа'ль...
Скрізь кві'ти. Їх наро'д несе' пото'ком.
Оста'нній шлях. Воло'шинський прича'л,
Кучу'к-гора'.. – він тут люби'в бува'ти,
Усі'м каза'в: «…одне' з найкра'щих місць,
Його' упе'рше показа'ла ма'ти..» –
Він тут і похова'ти запові'сть.

Щоб ві'чно мо'ре ба'чити, і го'ри,
І неповто'рно-си'ній Коктебе'ль.
І ось він тут...  «.. яке' вели'ке го'ре,
Пое'те, Ма'ксе, лю'бимо тебе'..» –
Воло'шинське роздо'лля Кіммері'ї,
Покі'рне ки'сті, сло'ву і перу',
Рида'є причита'ннями Марі'ї*…
Та він каза'в: «..пові'рте, я не вмру…»

Пішо'в, як жив: з усмі'шкою, рапто'во,
Нена'че до мандрі'вки запросив…
«А траур – то поми'лка, че'сне сло'во,
Ось ті'льки підвести'сь нема'є сил,
Щоб се'рцем обійня'ти плеск прибі'йний,
Здійня'вши кри'ла коктебе'льських чар;
Щоб загорну'ти у свої' обі'йми
І вас усі'х, і цей жорсто'кий час»...

У ме'не в се'рці Коктебе'ль, я зна'ю:
Це ву'зол поети'чних доль-дорі'г,
Це перехре'стя,  що усю'ди з на'ми;
Мій хрест, мій поети'чний обері'г.
Ти чує'ш клич? –  «Переступи' порі'г»,*
Зайди' до ме'не, стань душе'ю ви'ще,
А ду'хом – і чисті'ше, і сильні'ше:
Я жив для вас – для ко'жного, для всіх!
Цей клич я чу'ю се'рцем – ко'жен день! –
І з ко'жним ра'зом він звучи'ть гучні'ше:
Тебе' чека'є – кли'че! –  Коктебе'ль.
Воло'шин кли'че…

                ------------
                *Марі'я Степа'нівна – жі'нка пое'та»;
                *фра'за з воло'шинського ві'рша «Дім пое'та»

***
Николай Сысойлов,
22.09.2018

Коллаж мой – на основе фото из интернета

[могила М. А. Волошина (1877-1932) и его жены М. С. Волошиной (1887-1976), что расположена на Кучук-горе (горе Кучук-Енишар) к востоку от посёлка Коктебель. К ней ведёт пешеходная тропа, любимая отдыхающими, так как от могилы открываются прекрасные виды на посёлок и окрестности].