Прощавай, мій Степ Далекий,
левади та кручі,
придорожній терен дикий,
терпкий та колючий.
На вершині мак червоний,
та сині волошки,
і чебрець, такий духмяний,
та жовті ромашки.
Прощавайте добрі люди,
та панки пихаті,
і знайомі і сусіди,
хлопці та дівчата.
Сірі воли біля хати
у ярмі нудьгують,
батько й мати старі лати
на гарбу лаштують.
Через річку , через брід,
та холодну воду,
від коліс лишився слід
в осінню погоду.
"Цоб - цабе"- відносить вітер
батьків голос від села,
на гарбі голодні діти
просять хліба та тепла.
Навкруги стерня жовтіє
та дорога мерехтить,
сонце світить та не гріє,
а душа чогось болить.
Гей, воли, чого ви стали,
чого зупинились?
Чи може ви зголодніли,
чи може втомились?
Залишилось не багато,
нам цей шлях долати,
до нової забудови,
до нової хати.
Укр. Далекий Степ
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2018
Свидетельство о публикации №118092202011
Свидетельство о публикации №118092202011
Рецензии