Покличе сад червоною калиною. С пер. С. Груздевой

Постукай, дощ, осінньою краплиною.
Вона сльозою потече по склу…
Покличе сад червоною калиною
Любов мою, мов дівчинку малу.
До серця хай тендітно пригортається,
Розбурхана, прийде із небуття…
Кохання, що було, не забувається,
Таке у мене досі відчуття…
Я огорну її словами-співами,
Торкнуся поцілунками очей:
А знаєш, люба, ми вже стали сивими,
Та знов в саду, під зорями ночей!..

І легкий струм пронизує нам тіло.
І знову ми з тобою молоді…
І мрія наша,- та, що мерехтіла,
Накриє нас, мов хвиля на воді!




16.09.2018 г.
Світлина з Ін-ту.

Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Стучи же, дождь, тоскою журавлиною,
Что потечёт слезою по стеклу...
Сад позовёт краснеющей калиною
Любовь мою, девчушечку, юлу…
Пусть к сердцу тихо, нежно прикасается,
Разбуженная, из небытия…
Любовь и давняя не забывается –
Так остро ощущаю это я…
Я обниму её словами спелыми,
Коснувшись поцелуями очей:
Любимая, с тобою поседели мы,
Но вновь в саду, под звёздами ночей!..

И лёгкости поток пронзает тело,
И снова молодые мы с тобой…
Мечта оставить нас не захотела,
Накрыла, как волна в морской прибой!


19.10.2018 г.