кохай...

і знов містечко на кордоні:
ставочок, гай дубовий, ніч,
лягає сонечко в долоні
i місяць  /тут же/  пліч-о-пліч…
пізнання тиші в хвилях річки
та в мерехтливiстi комах,
стежина в'ється наче стрічка
й відводить геть від мене страх…

я вдячна вересневiй днинi,
лелечiй пiснi вдалинi,
я вдячна янголу й калинi
i гронам хмелю, i стернi
за те тепло, що розкриває
нам надвечiр’я восени,
за тi зiрки по небокраю,
за те джерельне, – зачерпни…

i не лякає прохолода
тих синiх вод, прозорiсть снiв,
бо в них надхнення насолода,
чарiвний подих нiжних слiв,
що римами в вiнок вплітає
мiстечко на кордонi, плай
i, як знайти нам в тiм розмаї
ледь чутне в далинi, – кохай…

*****

вновь приграничный городок:
ночь, пруд, звезда в дубовой роще,
в ладонях солнышка клубок
и месяц рог в росе полощет…
признанье тишины в реке
и в тонком трепетанье мошек,
тропинка, лентой на песке,
уводит страх от нас, похоже…

я благодарна сентябрю
и песне грусти журавлиной,
я ангела благодарю
за зелен хмель и жар калины,
за то тепло, что приоткрыл
хмельной осенне-звёздный вечер,
за неба край, за терпкий дым,
и за  щемячье в сердце – вечен…
не испугать прохладой вод
и  /в тон/  прозрачностью дремоты –
в них вдохновенья спелый плод,
а к нежной песне ключ и ноты
и рифмы сказочный венок –
ты, городок мой, приграничный,
где тонкой струйкой между строк
течёт, – люблю, как  сок  клубничный…

06.09.2018


фото автора