Х Х Х
А. П.
Поете мій, ти дочекавсь доби,
Коли квіткАми розцвіли гроби,
Що прославляли псів лихих лахи,
Де вірші ще чорніші ніж гріхи.
Х Х Х
Гине квітник української мови:
Гинуть поети, за пругом ідуть,
Щоби довершити з богом ромову,
Щоби останню осяяти путь.
Як твої терни, бо, звідки - троянди?
В тому селі, де горОдини сіль,
Гине розпукою синьою янгол
Твого кохання...
Розповіси
Там, усевишньому, як це , насправді,
Серцем зболілим оспівувать світ,
Де докоряє свідомості равлик,
Всесвіт страхів загорнувши в сувій.
Як тобі йдеться - легко чи гірко,
Що осягнув ти і що - не забув?
Мрія жасмину - зоряна гілка -
Світу шепоче: " Людиною був!"
Поете м й
© Copyright: Любовь Иващенко-Сизых, 2018
Свидетельство о публикации №118091301157
Свидетельство о публикации №118091301157
Рецензии