Чорне волосся - Богиня Кави

Чорне волосся... Боже, яке ж воно чорне!
Цій чорноті позаздрили б навіть круки.
Чорні, немов диявол, сукня і чокер.
Люди, як цуцики, самі ідуть їй в руки...

Мов елексир, її п'ють і благають наснаги,
Просять натхнення, енергії і тепла...
Смакують її гіркоту і вбачають знаки,
Що зорі ллють з небесного табла...

І та гіркота солодка їм, наче цукор,
Смачна така, наче з полички поцупив
Варення, в дитинстві, доки батьки не бачать...
Та дитинство далеко, мов Острови Черепаші...

Дорослі ж розпочинають з чорної меси
ранки — турка, вогонь, її розпечене тіло...
Й таке відчуття, ніби із мертвих воскресли...
Ці меси потрібні, щоб залишки сну дотліли...

Ці меси потрібні, щоб запустити процеси,
Замінити самотнім кайф ранкового сексу,
Вдихати її волосся, мов перед смертю
Повітря, яке здається смачним, мов осінь,
Щоб відчувати на відстані двох сантиметрів
Натхнення, що маневрує, мов крук над погостом...
Що закипає у тілі, нiби у надрах магма,
Що стирає, мов ластик, усі спаплюжені догми,
Що така лагідна й рідна, як слово "мама"...
П'єш її кров... Почуваєш себе, як вдома...

П'єш її кров, щоб не ходити, як зомбі,
В надії побачити світло в кінці катакомби,
Запиваєш гріхи, заїдаєш гріхи круасаном,
Міняєшся ти... Світ зостається тим самим...

Почне сутеніти - i люди почнуть сатаніти,
Важко не скурвитись в цій безнадійнй дурці.
Стіни між душами зроблені із граніту,
І місто, що міцно тримає їх всіх у купці...

Чорне волосся... Боже, яке ж воно чорне...
На дні філіжанки - човен, Харон і Лета...
Як довго вдивлятись, то не побачиш нічого...
Порожнє нічого, яке вдивляється в тебе...

Вдивляється й каже: "Нумо, друже, молитись.
Iсусу, Сварогу, Крішні, чи в що ти там віриш?
Я проведу тебе шляхом небесних митниць...
Все буде добре, і ні до чого твій кіпіш..."

Чорні, немов Диявол, сукня і чокер,
І люди ідуть за нею тихо та сліпо...

І, як завжди, ніхто не винен ні в чому...
І, як завжди, осінню змiниться літо...

Людина їй вірить... Що їй ще зостається...
Стільки тих правд... А серце... Одне лише серце...

Й здіймається в небо, щирістю оповита,
Мов вогняний птах,
п'янка ароматна молитва...

© Паша Броський