Зароб тчанки
З валізами, немає сили,
Так повертаються додому,
Це ті жінки що захотіли
Служити панові чужому.
Вони себе там не жаліли
А гнули спину що є сили,
Хоч руки й ноги в них боліли
Маленьких діток залишили.
Варили, прали, готували,
Не вдома, а десь на чужині,
І за любу роботу брались
Щоб помогти своїй родині.
Вони неначе жебраки
В світ подалися із торбиною,
І всі найкращії роки
В розлуці будуть із родиною.
А вдома злидні і чекають діти,
А може ще чекає чоловік...
А може вже нема чому радіти,
Бо він "коханий", до сусідки втік.
Коли вони робили як машини
І вигрібали нечесті усі,
Як роботи пахали без зупину,
Коли чоло їх було аж в росі.
Бо треба доні хату ще купити
Так що матусі нада працювати,
І меншого синка іще довчити,
Вона не сміє задньої давати.
Моя кохана ненько Україно!
Ти маєш ниви, щедрії поля,
Чому ми їдемо в чужу країну?
Якщо багата в тебе є земля.
© Copyright: Инна Винник, 2018
Свидетельство о публикации №118091108193
Свидетельство о публикации №118091108193
Рецензии