Вибiр вибору

...тільки листя за вітром хоч щось прошепоче
в цих зомлілих від подиву стриманих днях.
Ти ховався в моїх загрубілих руках,
безнадійно шукаючи темної ночі
у ранкових безумствах...
Кохання не хоче
колупатися довго в старечих віршах,
так що - думай, мій кров’ю написаний Отче...
..........
Просто - думай.
Не бався у формулах снів,
що приходять в такі непристойні години
в цей зажурений світ половини третини,
від якої чекати весни поготів,
навіть в тому, коли ти реально хотів
врятувати якщо вже не батька, то - сина,
що до Слова приклався безмежністю слів.
..........
 Зорі ранку, і сутінок чорних мигтіння -
то лиш барви на білій тканині добра,
від якого тікає і юна, й стара,
щоби, врешті, завершити неба склепіння,
і змінити блакитне на стримано синє,
обережно відчувши, що нині - пора,
але де загубилось те втрачене «нині»?..
..........
Хтось, незнаний, можливо, його і побачить,
але тільки не тут, не у луках життя,
де гріхи - то єдина модель каяття,
від якого й святі безперечно заплачуть.
Щастя й долі суспільству ніколи не стаче
в рамках смерті як форми земного буття,
що для душ передує процесам гарячим...
.......
Так що, хочеш любові - погодься з не кращим,
притаманним тут більшості темних сердець,
що давно вже шукають, якщо не кінець,
то хоча би рецепт, як не стати пропащим.
Я і сам, час від часу, такий же ледащо,
і волію померти, нехай йому грець,
аби тільки не тут...і не так...і нізащо.