Хазя1н

Минають  віки  над  побужям,
Степово-гранітні  края,
Бурани, вітра  та  засушшя,
Під сонцем палючим земля.
Долина  ріки  Арбузинка,
Зелена  як  райський  Едем,
Горби  невеликі, рівнина.
Дарунок землі - чорнозем.
З  прадавніх  часів  і  по  нині
На   пагорбах  біля  ріки
Усякі  народності  жили,
Ростили  свій  хліб  мужики.
Лісів  величезні  масиви,
Та  смуг  нескінченна  мережа,
Насаджені  дідами  були -
Від  бурі  та  вітру  сторожа.
Земля  чорнозему  родюча,
Зникли бурани, вітри,
Та  наші  краї  невезучі -
В  колгоспи  людей  запрягли.
Колгоспи, радгоспи, комуни,
Віджили свій вік, відійшли
В  край сонячний, багатолюдний
Роки  беззаконня  прийшли.
Земля без господаря сохне,
Поля заростають, бур'ян.
Душа розривається болем,
Як  згадуєш   в  розквіті  край.
Чекала, по всьому, цю долю
Агрономійська  земля,
Та  Бог надіслав  їй  нагоду,
Лідером  стать  на  полях.
Вчений  успішний, прагматик,
Професор  і  доктор  наук,
Аграрної  теорії  практик,
Наваживсь  усунуть   недуг.
Директором став, управлінцем,
Господарство  гинуче  взяв.
З  душею  відкритою,  серцем,
Науку  впроваджувать  став.
Хоч труднощів було безмірно,
Ворожих  чуток  широчінь,
Все  подолав  поступово
Сергій, син  Михайла, Чмирь.
Господарство  знов  прибуткове,
В  людей  є  заняття, робота,
Поля з  урожаєм добротним,
Є  птахи, є  вівці, худоба.
Надійний  платник  всіх  податків,
Фінанси  стабільні, рахунки,
Минулого  розквіту  згадки
Знов  появляються  всюди.
Турботою  завжди  Сергія,
Є люди, трудящий народ.
Достаток  села - його  мрія,
Спроб,  думок  та  праці  оплот.
В  душі  добру  має  жаринку,
Отримати  куш, результат.
В  народі  велику   підтримку
Всіх  рівнів  завжди  депутат.
І  пише  знесилена  преса,
Побільше  таких  би  Чмирів,
Досягли  б  давно  ми  прогресу,
Достаток  прийшов  би  у  дім.