Маленькую мушлю привезу із собой я з узбережжя,
Де хвилі пестили мої сліди на піску.
І квітку-безсмертник зірву під небесним безмежжям,
В розпеченім сонцем і вітром хвильованому степу.
Візьму ті скарби в подарунок від чарівного літа,
Як спогади зречовинілі свої
Про небо, що кольором східне з цикорію квіткой,
Та степу долоня рідної нашій землі.
Про море, ніжне і тепле, як обіймає мати,
Про ліс, що на сонці гарячий, як чай із лимоном.
Про літні знайомства , що не вміють чекати,
І просипаються жменею піску із долоні.
Хай шкіра не цілована сонцем зблідніє узимку,
І в буднях забудуться пустощі в літній тіні,
Тоді я знайду ті скарби, обітру павутинку,
І пригадаю ті безтурботнії дні.
І сивий мороз більш не зможе мене налякати.
І навіть морем запахне у моєму дворі.
І у ві сні я буду з надієй чекати
На спогади про літнії ті кольорі.
Л тн скарби
© Copyright: Михаил Айвазови, 2018
Свидетельство о публикации №118090308947
Свидетельство о публикации №118090308947
Рецензии