Вона розкладала руни

Вона розкладала руни, вона кликала Перуна,
Збирала вранішні трави, бачила віщі сни.
Казала: “Цінуй, що маєш, життя ж бо є подарунок,
А коли чогось не маєш, не ний — піди і візьми;

До біса твої молитви, до чорта твої прохання,
Ніхто тобі за так просто, ніколи нічого не дасть.
Йди мов Ісаак на заклання та промовляй заклинання,
Від сірого існування тікай, мов від щуки карась...

Тікай від нудьги та муки, як самурай, у руки
візьми себе і дорогу із тисяч свою віднайди.
Слухай, що кажуть круки, гори і ріки рухай,
А як не відчинять двері, стукай у вікна ти...”

Вона розкладала карти. Казала: “Все це - не жарти.
Ні холодно, ані жарко богам від твоїх страждань.
Плоди потрібно збирати, жито потрібно жати,
В житті щось потрібно рішати без дурнуватих вагань...

Той хто сидить на місці — рухається у прірву.
Не рухатися не можна: життя є суцільний рух.
Сонце стрічають півні, а люди у більшості дивні,
Кажуть: “Нам треба свобода”. Насправді - хороший пастух...”

Вона ворожила на каві, казала: “Життя -це вистава,
Але відсидітись у залі не вийде, як не крути.

Демони в першу чергу із-під землі дістануть
Тих, що у теплих кімнатах ховаються, мов кроти...”

© Паша Броський