Село

Де підковою ліс обступає поля
Де долини багаті ставками
Там розкинулась рідна, батьківська земля
Там родивсь я й горнувся до мами
Там зростав я і бачив квітучі поля
У садочку ми яблука рвали
То для нас найдороща, найкраща земля
Там ми перші знання здобували
То для нас найрідніша, найліпша земля
Там ми мудрість життя пізнавали.

Пролетіли роки, як птахи, – в майбуття
Що в народі дитинством їх звати
І куди б не кидало нас потім життя
Тільки там, виглядала нас мати
Тільки там відчували ми спокій в душі
Тільки там найсмачніша водиця
Тільки там, тільки там, скажу чесно я вам
Життєдайна криниця
Тільки там, тільки там, скажу чесно я вам
Так спокійно нам спиться.

Час невпинно мина і давно вже нема   
А ні тата, …ні мами
Та чомусь, як завжди, мене тягне туди
Все сильніше з роками
Ось і рідне село, …ніби все як було
Та тривога зростає
В рідну школу пішов, та її не знайшов
Там її вже немає…
В рідну школу прийшов, та її не знайшов
– Там бур'ян проростає.

Ну а далі куди? – йду селом до води
Глянь, – порожні вже хати
А де квіти цвіли, хащі вже поросли
І кому що казати?
Все що було, – нема, …прокотилась „чума”
Люди в нас вимирають               
Тут згасає життя, все іде в забуття
І де вихід, - не знають    
Там згасає життя, все іде в небуття
Наші села зникають.       

Звідкіля і чому? В тяму я не візьму
Що ж це робиться з нами?
Був квітучий наш край, та пройшовся „Мамай”
Стали ми жебраками
Так навіщо ж, – чому? І на руку кому?
Мені хочеться знати
Нашу землю, наш край
І сади ген розмай, і поля, – доконати
Нашу землю, наш край 
І сади ген розмай, і поля захапати.

Де підковою ліс обступає поля
Де долини багаті ставками 
Там розкинулась рідна, батьківська земля
Там родивсь я й горнувся до мами
Там зростав я і бачив квітучі поля
У ставочку ми рибу ловили
Там для нас найрідніша, найкраща земля
Що давала нам сили.
То для нас наймиліша, безцінна земля
Там батьківські могили.
17.10.2012р.