Дiвчина хiмiк

Бути поетом – значить, чаклувати,
Розробляти закляття, мов розробляють ліки.
Доки усі прості смертні втикають у чатах,
За моніторами тліють літературні еліти...

За моніторами тліють, згораючи, мов комети,
Творять заклинання, як тролі творять комменти,
А потім кинжалом встромляють їх в людські душі,
І наче нічого не сталось, сидять собі непорушні...

Поет може бути льотчик, а може художник,
Із поезією можна все навкруги ототожнити...
Я знав одну дівчину, що душу на побут не виміняла,
Так ось вона ототожнила поезію з хімією...

Над нею небо кольору мідного купоросу,
Дивні реакції в серці викликало її волосся,
H2О закипало у тілі , не вистачало О2,
М'якенька, мов aurum, тверда, мов залізна руда...

Голос її звучав тихо й водночас лунко,
Вона - поетеса, поетеса – значить, чаклунка.
Як нерви, скипав її казанок з реактивами
І з римами...

І щось вона там мішала в своїх пробірках...
Ставало солодким те, що спочатку гірко,
І стискалось у цятку те, що спочатку Всесвіт,
Вчителька в школі — королева у сексі...

І коли її оператор казав try again letter,
Прямо у гніздах вмирали невинні лелеки,
Наче так близько, і водночас далеко,
Маленький вірш - велика в історію лепта...

Розмови про все й ні про що. Про що говорити
з блондинкою... Із блондинкою-вченим...
Звісно, що про поезію, космос, метеорити,
Музику 90-х та про спекотний червень...

Червоне вино дешеве — хімічний букетик.
У настрій хороший, як завше, щасливий білетик.
Хурма й шоколад, що стало для нас звично,
Так просто та фантастично...

Материки здригались, і тектонічні плити
Сповзали кудись в безмежну темряву ночі...

У темряву, де літературні еліти
Сидять собі тихо та про кохання строчать...

Її основна суперсила - вона ніколи мене не бісила,
Заради таких, як вона, Бог послав з неба сина...

В браслетах з авантюрину її рука...

І з неба їй посміхалось
Сузір'я Бурундука...

© Паша Броський