Я все-таки колись тебе забуду... Надя Ковалюк

http://www.stihi.ru/2014/11/30/277


Оригінал:


Я все-таки колись тебе забуду...
Схиливши чашу пам' яті до вуст-
Доп' ю останніх спогадів отруту,
й відчуюся щасливою. Клянусь!

Тоді ми поговорим. Навіть більше.
Але не зараз, тільки не тепер,
Хай стане світ без слів твоїх тихішим,
Хай відболить в душі останній нерв.

Я видихну тебе, як цівку диму,
Сліпочо-білу, чисту, як душа, -
Моя,колись до сліз близька людино,
Тепер така до відчаю чужа.

На поводу в загубленого слова,
Щоб повторити сказане - не йди,
Хай білим цвітом айстра вечорова
Сховає за вікном мої сліди.

У тім, що не збулось- немає винних,
Як і нема всепрощення в мольбі,
Ще мить і я залишу за плечима
Той світ,що був призначений тобі.

Ще трішки, хай спадЕ осіння втома
І запульсує в жилах листопад,
Ти переступиш межі і кордони
І все ж відчуєш серця мого такт.

Тоді ми поговоримо про вічне,
Що має здатність звужуватись в мить.
Ти зрозумієш все,і навіть більше,
А поки що- мовчи, бо ще болить.


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Когда-то всё же я тебя забуду…
Склоняя чашу памяти к устам, –
Допью воспоминания цикуту…
Чтоб ощутить счастливость навсегда.

Тогда поговорим мы. Может, даже...
Но не сейчас… Да, только не теперь.
Пусть станет мир без слёз твоих тишайшим.
Пусть отболит в душе последний  нерв.

Я выдохну тебя, как струйку дыма,
Белейшую, с чистейшею душой.
Ты мой, единственно необходимый,
Теперь же – до отчаянья чужой…

На поводу' утерянного слова,
Не повторю сквозь стон: не уходи!..
Пусть белым цветом астра, что сурова,
Упрячет за окном мои следы…

Что не сбылось, – в том нет вины печали,
Как нет и всепрощения в мольбе,
Лишь миг – и я оставлю за плечами
Тот свет, что предназначен был тебе.

Хоть чуточку спадёт моя истома –
И запульсируй в жилах, листопад!..
Границы переступишь и кордоны,
Почувствуешь – я верю –  сердца такт.

Тогда поговорим с тобой о вечном,
До точки миг вдруг сузится, как влит.
Ты всё поймёшь теплом своим сердечным…
Ну,  а пока – молчи: ещё болит…


Аватар с благодарностью взят
у Валентины Козачук