Мара Белчева. Багрянцем вкрило снiжну поволоку

Мара Белчева


Багрянцем вкрило сніжну поволоку.
На котловини впала сиза тінь.
Угору шлях метнувся в просторінь.
І наче давність зиркнула звисока

у піднебесся світле і широке.
Там, в тиші, у оточенні святинь
дзюрчать джерела, і куди не кинь –
навкруг несуться вод живі потоки.

Нас воротар провів по коридорі
повз келії  – і знову ми надворі:
ген Ріла – ніч торка її верхів,

в широких грудях вічності нетлінне
Святий Іван різьбив якоїсь днини
для себе серце в сполохах вогнів.

(переклад з болгарської – Любов Цай)

***

Оригинал:

Мара Белчева


Намятат пурпур снежни върховете.
В котловината вече се стоми.
Нагоре пътя пак се преломи.
И блеснаха – очи на вековете –

на светлата обител сводовете.
Във двора на величието сами
ромонят сред мълчание чешми,
широко си разперили крилете.

Вратаря ни поведе в коридора
и от келиите сме пак на двора:
тук гледа от Еленин-върх нощта,

сред огнени езици нявга дето
свети Иван изваял си сърцето
в широките гърди на вечността.