Л. Костенко. Над шляхом, при долинi

Над шляхом, у долины, под старым-старым грабом,
что возле белой хатки растёт под самый тын,
живёт там дед да баба, и курочка их ряба
яички золотые несёт, наверно, им.

Там полный двор любистка, цветут там георгины,
и вишни черноглазые стоят до холодов.
Колышутся растрёпки* по краешку тропинок,
над хлевом тихий аист спускается на кров.

И кроха чья-то ходит, берут дитя на руки,
и долго на завалинке потом ещё сидят.
Я знаю, дед да баба – это когда есть внуки,
у них же шелкови́цу – соседские едят.

Дорога и дорога гарбузными полями.
Куда-то кто-то едет путём тем золотым.
Последняя здесь сказка сидит под образами.
И смотрят георгины на цыпочках за тын…



*растрёпка - садовый цветок.



оригинал:


Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки* уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…



*патлашка - садовый цветок.