А долю, наче одяг, розривають
Отi жагучi та рвучкi вiтри,
Душi в невипадковостi, буває,
Повiтря дихати не вистачає
Та завмирає серце i щемить
Тiєю несподiванною миттю,
Що долю роздiляє на частки.
Та треба жити... Неодмiнно жити...
I сни напам'ять не потрiбно вчити,
Бо тi чарiвнi мрiями мазки,
Що вiдокремлюють життя та долю,
Веселково-яскравi не завжди,
В них iнодi сивiють плями солi,
То слiд вiд слiз жагучих, що вiд болю...
Та треба жити... Попри всi слiди...
Треба жити
© Copyright: Ирина Галавина, 2018
Свидетельство о публикации №118082807560
Свидетельство о публикации №118082807560
Рецензии