Я чую голос… примовляння
Твій ніжний шепіт… в вирій тиші
Коли мовчить та щось нам пише
Твоє задумливе кохання.
Кохаю я… та що ж поробиш
Коли не знав твоє ім’я
Ти не казала, що моя
Та і моє ім’я не мовиш…
Чому нас доля розлучила
Єдина мить… вікно вагону
Коли відплила від перону
Ота одна, що досі мила
Застиглі очі у вікні
Лиш відчай, що так душу крає.
Знов, очі сльози вимивають,
Та сум закреслює всі дні.
Я кожен день, як вартовий
Застиг, під вигуки перонів
Та кожну мить в вікні вагонів
Шукаю погляд твій живий.
Але… даремно. Все пройшло.
Було… та з часом відійшло.
Мить
© Copyright: Александр Бирзула, 2018
Свидетельство о публикации №118082803651
Свидетельство о публикации №118082803651
Рецензии