Під укіс літо тисне педалі
в баритоновий рокіт грози…
Безпросвітня мара на вокзалі
ні душі... Ні троянд, ні сльози.
Сірі постаті на видноколі,
Крапля туги у цівці дощу.
Рейки вільні, відіграні ролі.
Не вагайся... Не бійсь... Відпущу...
Хто зневірився - небо не просить
воскресити минуле. Давно
не тримаюсь за марево. Досить
ткати з ветхої пряжі рядно.
Кане в Лету осмута. Жалобний
віднайдеться, що спалить альбом.
В судний день не обілиться жодний,
тож каміння збирати обом.
Не приборкати біль норовливий.
Щухне злива - себе не втрачай.
Відболить, чи згадаєш? Щасливо...
Потяг сліз не чекає... Прощай...
2017р.
Коли розлучаються...
© Copyright: Татьяна Левицкая, 2018
Свидетельство о публикации №118082706108
Свидетельство о публикации №118082706108
Рецензии
Танечко, чудова поезія! Все так: впадати у відчай, то для слабких)) Ми, жінки перенесемо прикрощі , відболить.
Сподобались дуже рядки: Досить
ткати з ветхої пряжі рядно.
Дякую за прекрасну творчість!
З ніжністю,
Валентина Козачук 28.08.2018 08:35 • Заявить о нарушении
Сподобались дуже рядки: Досить
ткати з ветхої пряжі рядно.
Дякую за прекрасну творчість!
З ніжністю,
Валентина Козачук 28.08.2018 08:35 • Заявить о нарушении
Дякую, дорога, Валентино! Приємно чути такі слова від чудового поета!
З теплом обіймаю,
Татьяна Левицкая 28.08.2018 15:46 Заявить о нарушении
З теплом обіймаю,
Татьяна Левицкая 28.08.2018 15:46 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.