Мала вовчиця

Колись кохати вона навчиться,
Колись прокинуться древні боги.
Вона вовчиця, мала вовчиця,
Мала та дивна, зухвала трохи...

Чоловіки залишали шрами,
Шрами - прикраса для амазонки.
На місці шрамів зростали храми,
На місці шрамів - космічні зонди...

Валькнут під серцем палає жаром,
Зухвалий погляд ламає жала,
Північний вітер заводить пісню...
Їй наплювати, що буде після...

Вона розкине свої тенета,
І не важливо, що буде потім.
Яка різниця, хто проти тебе,
Коли з тобою у серці Одін...

Коли на шиї чорніє Сонце,
Коли присвяти співають скальди.
На плечах ворони-охоронці,
І правда душу сiче, мов скальпель...

Вона не вірить усім, хто плаче, -
Сльозами ділу не допоможеш.
У амазонок дорога важча,
Купити совість безсилі гроші...

Купити небо - це просто смішно,
Купити душу, душа - це небо.
Для неї тільки складати вірші,
До її послуг всі музи Феба...

На ніжнім тілі зброя та лати.
Така маленька, такі таланти.
Нема “не хочу”, є слово “мушу”.
Не в її дусі ховатись вужем...

Не в її дусі, мов пес, скавчати,
Бо не така, як усі дівчата.
Таких без черги чекає Ирій,
Сумних крилатих малих валькірій...

Бо коли в серці панує Одін,
Яка різниця, що буде потім.

Вона здолає колись дощі всі.
Як і належить справжній вовчиці...

© Паша Броський