В колодязі часу знов ретязь гриміла,
Ти білий ралець потягнула до рук,
Була там свобода, твої були крила,
І було ще кілька багряних перук.
Свічадо не бачило за видноколо,
Воно лиш дивилося в очі тобі,
Не бачило стуми, що жила довкола,
Байдуже до спеки й морозу взимі.
Лиш білі ромашки і світла усмішка
Дивилися очі, у очі собі,
Рахуба стомилась крутитись поспішно,
І правив гудець за дрібні чайові.
Ромашки
© Copyright: Игорь Стожар, 2018
Свидетельство о публикации №118082504190
Свидетельство о публикации №118082504190
Рецензии
