Не вправі тримати,- тримаю проте,
білесенькі крила тріпочуть на вітрі...
мій янгол, дитятко моє золоте,
дай слізки солоні цілунками витру...
Хіба хтось народжував світлих таких,
Небесно-глибоких, упевнено-щирих?
Веселий звичайно, а нині притих,
мій вчитель погідний смирення і віри...
В зіницях бездонних ховається сум,-
мабУть, я не краща його учениця...
та янголи бачать усюди красу
й від того в них сонячно світяться лиця.
Покручене тіло нестерпно пече,
а біль невгамовний витягує жили...
торкаюсь вустами вологих очей,
і гладжу тремтячі напружені крила.
Не вправі тримати,- тримаю однак,
любов материнська буває сліпою...
Ох, як мені страшно отримати знак,
що скоро Брати прилетять за тобою.
Тримаю...
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118082502622
Свидетельство о публикации №118082502622
Рецензии