Моя земля

                Кожному мила своя сторона.
                Г. Сковорода
I
Згасають дні, ідуть роки невпинні,
Буяють мріями овіяні лани,
Майбутнє відкидає сонні тіні
На затишок старої давнини.
Та є у мене закуток чарівний,
Йому позаздрять навіть королі,
Душа моя до нього завжди лине –
Шматочок рідної донецької землі.
Все навкруги – душі моїй відрада;
І небокрай, волошки польові,
І місяць, що здіймаючись над садом,
Малює візерунки на траві.
І річка, що Осиковою зветься –
Мого натхнення вірне джерело;
Її ключем – то серце моє б’ється,
А поряд все дитинство пропливло.
Пишаюсь селищем своїм привітним,
Що спершу мало назву Кремінна,
Бо, мов уламки втрачених століттів,
Там кремінь на поверхню виринав.
Милують око любі терикони,
Розкинуті з-поміж палких степів,
Мов піраміди древніх фараонів,
Увінчуючи славу шахтарів.
І краєвидам цим немає рівних,
Природа щедра тут на чудеса;
Місцевість ця – то скарб дорогоцінний,
Мене захоплює її краса.
II
І тут жили ми довгі-довгі роки,
Для нас це істинна Аркадія* була,
Як гостро зрозуміли ми лиш потім,
Коли назад дороги вже нема.
Бо раптом нас спіткала чорна смуга,
Біда ввірвалась стрімко у життя;
Здригнулася від розпачу округа
І справдились страшні передчуття.
Не виразити відчаю словами,
Нещастя розрослось немов бур’ян,
Дамоклів меч** повис над головами
Ні в чому не повинних громадян.
У ворожнечі гинуть мирні люди,
Снарядами руйнуються хати,
Так, лихо просочилося усюди,
Досягши небезпечної мети.
Тяжкі хрести приготувала доля
Для жителів на лінії боїв,
Що раптом опинилися в неволі –
В заручниках нестриманих подій.
Від звуків пострілів, що так нахабно
Порушують наш спокій і наш мир,
Ламаючи душевну рівновагу,
Втрачаєш істинний орієнтир.
І вже не можеш дати собі ради,
Бо гуркіт невгамовної стрільби
Та звуки чергової канонади
Тікати змушують абикуди.
І страшно вдома на ніч зоставатись,
Бо зброя нас навряд чи пощадить;
Розгублено збираємось прощатись,
Поповнюючи біженців ряди.
І лиш одне бажання заповітне
Згуртовує знедолених людей:
Щоб мир настав і тиша непохитна!
О Господи! Благаємо Тебе!
III
О нинішнє століття, зупинися!
Твій хибний шлях нікуди не веде.
Поки ще є можливість – схаменися!
Врятуй всіх нас, поки ще вибір є...

* В античній літературі і пізніше Аркадія зображувалася райського країною з патріархальної простотою вдач. У переносному сенсі – щаслива країна.
** Дамоклів меч – а) за давньогрецькою легендою – меч, підвішений на кінській волосині на час бенкету над головою Дамокла; б) перен., небезпека, постійна загроза.