Я вижу звезд бесстрастные огни

Я вижу звезд бесстрастные  огни.
Они мерцают   в  бездны   глубине.
Их свет   холодный освещает дни –
Мои мгновения,  минуты на  Земле.

В своих мечтах – я пребываю там,
Где, знаю,  жизнь иначе и добрей,
Где зависть, злоба – лишь ненужный  хлам,
Где есть любовь и счастье для  людей.

Мне странно, больно –  что же разум наш
Так  скован в цепи, в путы бытия?
Он вырвется когда? когда настанет час?
И доживу ли? доберусь  ли я?    

И станет ясно:  кто мы? для чего?
Среди планет, укрытых звездной пылью.
Увы, пока нам не хватает одного –
Чтоб души наши обрели большие крылья…


***************************************
оригинал:

Допоки у душi маленькi крила

Богдана Синюк

Глибокі зорі судять з висоти
Їх блиск холодний пробиває душу
Далеко десь непізнані світи
А я тут на землі сидіти мушу

І лише в мріях бачиться життя
Просте, щасливе і зовсім інакше
Де править лиш любов, а все сміття,
Покинуло людей уже назавжди

Дивуюся  не раз, як розум наш
Закований в звичайне смертне тіло
Ці пута терпить , але прийде час
Він вирветься з тогО, що наболіло

І стане зрозуміло  тоді всім,
Для чого людство Землю заселило,
Зробило з неї тимчасовий дім
Допоки у душі маленькі крила.


картинка из Сети