В окне я вижу дерево, забор... Коваленко

"В вікні я бачу дерево й паркан..."

В вікні я бачу дерево й паркан,
За нім порослі бур’яном горби,
І в дощ, і в сніг щоднини, щодоби
Одна картина. Безнадійний стан!

А уночі вікно – як зоряний екран,
І ти в полоні у зірок юрби,
Тікай від них, люби чи не люби,
Однак виходиш на безмежний лан.

І станеться це з кожним все одно.
Аж до безмежності розсунеться вікно –
Незмога буде жити у покорі.

Наш дух живе в незбагненій потребі
Підноситись щомить до зір у небі –
Ми Бога пізнаємо через зорі.
-----------------------------------
«В окне я вижу дерево, забор…» Иван Коваленко

В окне я вижу дерево, забор,
За ним – холмы, поросшие бурьяном;
И так и в дождь, и в снег унылым станом
Не утешается мой безнадёжный взор.

А в ночь в окне сияет звёзд узор,
И любоваться я не перестану,
Так их люблю, вовеки не устану
Глядеть на этот блещущий простор.

И с каждым будет в жизни лишь одно:
До бесконечности раскроется окно,
И жить в покорности уж станет невозможно.

Наш дух живёт в непОнятой потребе:
Он хочет среди звёзд носиться в небе –
Ведь в звёздах Бога нам познать совсем не сложно. (19.08.2018)