Спокусниця

Спокусниця

Спокусниця.
Спокусниця моя!
Мене ти спокушаєш...
Серце моє ти спонукаєш.
Запалюєш коханням все моє єство...
Ти наче Ангел, наче Божество...
Я племенем згораю...
Від по хоті, я замираю.
Так не кохав мене ніхто!
Чекаю зустрічі, що разу, я п'янію
Мов випиваю, я терпке вино...
Яке не пив уже давно.
Ти мов та відьма...
Що випиває кров, до краю...
Без спину, я чманію,
Я від кохання божеволію....
Твоє волосся виграє на сонці.
Тебе, я часто бачу дома у віконці.
Волосся духмяне, наче м'ята з полином...
Стою тебе чекаю під вікном.
За руки взявшись ми біжимо,
Біля річки коло верби сидимо.
Груди твої здіймаються від подиху.
Так часто.... вони тугі.
І тільки чую ні....
І солов'ї співають, в далині.
Поцілунки губи наче маки,
Що ростуть у ярочку за селом...
Де молі бігали галопом.
Дрижу неначе, в мене пропасниця....
Це ж потрібно так спокусниця?
Стогін такий неначе, я вмираю...
Немає прекрасніше, як із тобою Раю.
Лоно вологе... скошена трава...
Взяла мене, в обійми обвила.
Копиця сіна, ми з тобою нарешті одні.
В зустрічах протікають наші дні.
Спокусниця моя!
Мене ти спокушаєш...
Запалюєш коханням, все моє єство!
Я відчуваю, в серці таке дійство.
Неначе маю з дівою, я королівство
"Миколо, вставай Галина прийшла..."
Блаженного сну, мене лишила ...
І чого не, в ту хвилину до оселі зайшла?
Яка тебе трясця у дім принесла?

Олена. Українка.



© Copyright: Елена Порицкая 2, 2018
Свидетельство о публикации №118081901730