Порубав на цурки мою радість - відчай .
У холоднім мливі нишпорить печаль.
Підкрадеться совість , невмолимий слідчий.
І затопить душу не пройдешній жаль.
Каяттям замучить правда безутішно:
Чим жила у світі,і яка була?
Вибовтали мрію забаганки грішні:
Горобець під боком – прагнула ж орла.
Чи ділилась хлібом,як просив голодний?
Чи дала напитись літепла душі?
Чом сама лишилась в самоті-безодні?
Навіть відцурались янголи-вірші.
Порубав на цурки мою радiсть - вiдчай
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2018
Свидетельство о публикации №118081708267
Свидетельство о публикации №118081708267
Рецензии
Валюшко, дякую тобі за відкритість твоєї крилатої душі. Ще розпукається радість, ще розквітне щастя, - треба тільки вірити.
Вера Бондаренко-Михайлова 10.09.2018 21:34 • Заявить о нарушении
Вера Бондаренко-Михайлова 10.09.2018 21:34 • Заявить о нарушении