Чарiвна бiлявка

Літо - чарівна блондинка у синім платті,
Чи може блондинка у платті, спекотна, мов літо.
Літо - заможне, листям щедро заплатить,
Універсальна валюта, коли ми були ще діти...

Коли ми були, ще малі, веселі і справжні,
Плювати на все хотіли з високої башні,
Кохали так чесно, платили пісочком і листям,
Допоки Бог Часу усіх не скрутив у налисник...

Білявка у синім платті - глибоке море,
В якім кораблів кілотонни металобрухту,
І всі йшли на дно, бо айсберг був справжня потвора,
Не відшукали в безкрайніх водах потрібну бухту...

На столі президента не відшукали кнопку,
Зорю не побачили в небі над Віфліємом...
Не знайшовши на місті падіння чорну коробку...
Скільки їх назавжди розпрощались із нею...

Більше за всіх платить той, хто вважає, що він не платить.
Літо – вередлива білявка у небеснім платті...
Білявки – це щастя, а щастя – воно любить тишу...
Скільки пішло їх, так і не заплативши...

Скільки їх розчинилось, мов цукор у чаї,
Скільки ілюзій розтало, мов древні чари...

І час пролетів, мов винищувач МІГ...
І ось вона йде босоніж, не шкодуючи ніг...

І ось вона йде крізь тернії до зірок,
Зірки - їжачки, чиї душі поринули в вир...

І вихор думок їсть душу, наче упир,
Наче вона не душа — ванільний сирок...

Їх промені-голки осяють тендітність плеч
І знов заволають шрами в місцях для крил...
Цей біль не втамує ні Лорі, ні Кембербетч...
Не здерти його, мов гумку, з брудних перил...

Їх носики мокрі впираються в темінь небесну.
Білявка у синім платті гріха не без, та...

Час всім роздасть по заслугам, вкоротить вік...
Але не торкнеться білявок та пірамід...

© Паша Броський