Не впав, не вийшов, не злетів...
Хоча...чому - не пам’ятаю.
Серпневе небо знову крає
сумну мелодію гвинтів...
І я, зсивілий серцем в мить,
шукаю поряд душу світу,
щоб хоч себе кудись подіти,
якщо вже іншим не болить.
Та час з сумлінністю минає
прозоре сховище із слів.
Не впав, не вийшов, не злетів...
Хоча...чому - не пам’ятаю.
Незнайомi риси у вiкнi
© Copyright: Александр Ноцкий, 2018
Свидетельство о публикации №118081201660
Свидетельство о публикации №118081201660
Рецензии