Бiль Орфея

Я є одним з вкрай не численних смертних,
Який з'явивсь без примусу, без тиску—
Отут, де серед випарів нестерпних
Плескочуть в мертве плесо хвилі Стіксу.
Я сам сюди прийшов, здолавши відчай,
На зустріч до могутнього Аїда,
Щоб зазирнути в його темні вічі,
В блискучи впалі вічі макоїда.
Я довгу путь пройшов, на все готовий.
Зчаровані були моєю грою
Скупий Харон і Кербер триголовий
Кіфарою моєю чарівною.
Обмежують чіпкі стеблини рухи.
Блукають навкруги понурі тіні — 
Колишні люди — несвідомі духи,
У лячній Асфоделевій рівнині.
Жах роз'їдає, але конче треба
Мені пройти ці моторошні луки
Й дістатись вічной темряви Ереба.
Бо за страхи сильніший біль розлуки.
Ніщо, як біль, не надає натхнення
Здолать долини, скелі, гори дикі,—
Ніщо так досі не боліло в мене
Як серце кожен день без Еврідікі.
Ніщо, як біль, не надає так крила —
Завади долі подолать злодійки,
Бо ще ніщо мені так не боліло,
Як найкоротша мить без Еврідікі.