Опісля залишиться пізньої ночі пітьма,
де навіть не осуд, не докір,- одне здивування,
що в серці до тебе нічого святого нема...
що дихать вільніше, бо зустріч насправді остання.
І зірка не блисне,- ніч очі закрила свої,
тож темінь глибока, неначе до творення світу...
а дух полинОвий розбурханих наших жалів
зараннє прокинувсь й не личить спекотному літу.
Мабуть, то на краще,- без докорів і без вини,
розбитому серцю і так перепало нівроку...
бо ще передумаю, Боже мене борони,
коли до свободи півкроку...
Пiвкроку
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118080906478
Свидетельство о публикации №118080906478
Рецензии