Максим Танк. Ave Maria
Звон кафедральный кличет на Ave.
С улочек тесных слева и справа
В чёрном монашки гурьбой, как в сплетеньи,
Тянутся, будто печальные тени.
Старые тут, и молодые,—
Ave Maria...
Не обратил бы внимания, может,
Если б меж ними не встретил пригожей
Стройной монашки, на вид лет семнадцать,
Ей бы с любимым в саду целоваться;
Чёрные очи, брови густые,—
Ave Maria!
В траурной рясе монашеской чёрной
Ты отгадаешь: стан непокорный,
Ножки, какими бы на карнавалах
И увлекала и чаровала,
Смуглые руки, груди тугие,—
Ave Maria!
На Петров крест глядит чинно сурово,
А я молюсь на её брови:
Разве, красавица, ты не жалеешь,
Что вкусить мир красоты не сумеешь,
Как танцевали бы ножки такие,—
Ave Maria!
Зельем-отравой тебя опоили,
Руки розарием тебе скрутили,
Смело порви ты его, ты не бойся!
Где-то в полях зашумели колосья...
О, как бы жали руки такие,—
Ave Maria!
А потом вскоре б любовь приключилась,
С милым рассветом бы ты насладилась.
Ты бы хозяйкой отличною стала,
Ночью ребёнка бы в люльке качала!
О, как кормили бы груди такие,—
Ave Maria!
Не знаю, может, моя молитва
Выиграть мне б помогла эту битву,
Но не случилось: позвали монашку;
Она за всеми пошла, вздохнув тяжко,
Под звоны томные и глухие,—
Ave Maria!..
Ave Maria
Звон кафедральны кліча на Ave.
З цесных завулкаў злева і справа
Гуртам манашкі ў чорным адзенні
Цягнуцца, быццам сумныя цені.
Тут і старыя, і маладыя,—
Ave Maria...
Я не звярнуў бы і ўвагі можа,
Каб не пабачыў між іх прыгожай
Адной манашкі, якая мае
Не больш, хіба, як семнаццаць маяў;
Чорныя вочы, бровы густыя,—
Ave Maria!
Нат пад жалобнай вопраткай чорнай
Ты адгадаеш: стан непакорны,
Ножкі, якімі б на карнавалах
I захапляла і чаравала,
Смуглыя рукі, грудзі тугія,—
Ave Maria!
Глядзіць набожна на крыж пятровы,
А я малюся на яе бровы:
Няўжо, красуня, ты не шкадуеш,
Што хараство і жыццё марнуеш?
Як танцавалі б ножкі такія,—
Ave Maria!
Цябе атрутаю апаілі,
Ружанцам рукі табе скруцілі.
Смялей парві ты яго, не бойся!
У полі недзе шуміць калоссе...
О, як бы жалі рукі такія,—
Ave Maria!
А потым хутка прыйшло б каханне,
Страчала б з мілым свой золак ранні.
А потым стала б ты гаспадыняй
I калыхала б сваю дзяціну!
О, як кармілі б грудзі такія,—
Ave Maria!
Не знаю, можа, мая малітва
Мне памагла б выйграць гэтую бітву,
Але пазвалі яе; манашка
Пайшла за ўсімі, ўздыхнуўшы цяжка,
Пад зводы змрочныя і глухія,—
Ave Maria!..
Свидетельство о публикации №118080405764