Мара Белчева. Ти, Господи, не промовляeш слiв

Мара Белчева


Ти, Господи, не промовляєш слів
і не довбилом твориш в світі диво, –
небесну Ти не обагрив поливу,
де Мусала не відає країв.

І Ти, Творитель неповторних див,
осяяв квіттям і поля, і ниви.
Твій дух торкає серце так щемливо,
витає він над всім, що Ти створив.
 
Даруєш Ти священну радість духу
тому, хто тишу чарівливу слуха,
без слів він розуміє заклик Твій.

Крізь марноти вузенькі коридори
ведеш туди, де вічності простори,
до світлих берегів, до тихих мрій.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***
Оригинал:

Мара Белчева


Ти не говориш, Боже, със слова,
и не дълбаеш формите със длето, –
със багри не обагри ти небето,
де Мусала издигнал е глава.

Таинствена, в мълчанието, мълва –
осеял си цветята на полето.
И твоя дъх ухае във сърцето
на всичко, что живота призова.

И на заслушания в тишината
свещенна радост пръскаш ти в душата,
той без слова разбира твоя зов.

На тленното през тесните проходи,
към светлината вечна той ги води
към други праг, към други тих надслов...